Професійне мовлення педагогів

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі ви-моги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. 

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;

• ціннісно-особистісні установки педагога;

• комунікативна компетентність;

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

Суперечливість сучасних підходів до організації занять

У дошкільній дидактиці традиційно виокремлюють такі основні види дитячої діяльності: ігрову, предметно орієнтовану і навчальну, які, як зазначає доктор психологічних наук Віктор Слободчиков, є суспільними за походженням, змістом і формою.

Особливості навчальної діяльності дошкільників

На відміну від інших видів дитячої діяльності, ефективність навчальної залежить від того, наскільки кожна дитина розуміє і приймає навчальне завдання – навчання чогось нового.

Виокремлюють три форми навчальної діяльності:

- навчання у процесі повсякденного життя;

- заняття за вибором дітей;

- обов’язкові (спеціальні) заняття.

Науковцями і практиками визнано, що формування навчальної діяльності можливе лише під час спеціально організованих занять, коли дитина приймає навчальне завдання, поставлене вихователем, і засвоює способи його розв’язання.

Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи. Варто наголосити, що так званий нетрадиційний (іноді навіть пишуть – інноваційний) підхід до організації навчання дітей далеко не завжди може гарантувати ефективність освітнього процесу. Часто трапляється так, що не традиційність лише шкодить. Новація заради новації, не традиційність заради моди – хибний і вельми небезпечний шлях.

Навчальна діяльність – це різновид діяльності, що полягає у засвоєнні суб’єктом знань, вироблених людством.

Отже, некоректно використовувати термін «нетрадиційне заняття» з дітьми. Адже це означає, що до проведення такого заняття вихователь використовував лише традиційні форми роботи з дітьми. Але ж у цьому немає нічого поганого. Талановитий фахівець може провести заняття, використовуючи лише традиційні форми роботи з дітьми, так, що всі «новітні шоу» поряд з ним змарніють. Усе залужить від професіоналізму педагога, а не від того, було це заняття традиційним чи якимось іншим.

Сучасні технології нас цілком підкорили – проникли практично до всіх сфер нашого життя. Природно, що десь це на краще, десь не зовсім. Одним з найуживаніших термінів упродовж двох останніх років на теренах інтернету є «педагогічний дизайн».

Педагогічний дизайн заняття

Педагогічний дизайн заняття – це спланований систематичний процес, що передбачає реалізацію таких чотирьох компонентів:

- предметно-просторового;

- пізнавально-діяльнісного;

- соціально-особистісного;

- рефлексивно-творчого.

Отже, педагогічний дизайн заняття складається із зазначеного мінімуму компонентів. Своєю чергою, кожен із компонентів складається з комплексу необхідних елементів. Розглянемо зміст кожного з компонентів.

Предметно-просторовий компонент

«Простір» і «середовище» близькі за своєю суттю поняття. Простір існування людини, тобто середовище її існування, – це природне і соціальне оточення людини. З огляду на це дуже важливо розглядати освітній простір як систему впливів і умов формування особистості дитини, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і предметному оточенні. Якщо йдеться про освітній простір, ми маємо на увазі локальний простір дошкільного навчального закладу і зокрема конкретний простір заняття – мікропростір. Отже, мікропростір – це сукупність матеріальних чинників освітнього процесу та міжособистісних відносин, які встановлюють суб’єкти освіти (педагог і дитина) у процесі своєї взаємодії на занятті.

Основна мета організації простору заняття полягає у прагненні педагога побудувати, змоделювати процес навчання так, щоб кожна дитина опинилася у сприятливих для її розвитку умовах, відчула комфортний вплив усього освітнього процесу заняття. Змістовно предметно-просторовий компонент освітнього простору заняття може містити такі елементи:

- групова кімната, зала (затишний кабінет) для ефективної роботи – тепла, добре освітлена, з необхідним мінімумом зручних модульних меблів;

- естетичний наочний і дидактичний матеріал розвивального характеру;

- технічні засоби навчання – комп’ютер з підключенням до інтернету, мультимедійний проектор, телевізор з великим екраном;

- символічна атрибутика.

Пізнавально-діяльнісний компонент

Пізнавально-діяльнісний компонент складається з комплексу елементів, які дають змогу суб’єктам освітнього процесу залучатися до різних видів діяльності, концентруючи їх особистісне зростання і прагнення до успіху. Цей комплекс елементів забезпечує:

діяльні сну структуру освітнього процесу на занятті;

гнучкість і розвивальний характер програмових вимог, які реалізують під час заняття.

Соціально-особистісний компонент

Соціально-особистісний компонент – це стиль презентації навчального матеріалу педагогом, заснований на принципі розвитку партнерської взаємодії з дітьми, тобто особистісно орієнтовані форми навчання. Інакше кажучи, названий компонент – це педагогічне забезпечення розвивальних можливостей освітнього простору.

Рефлексивно-творчий компонент

Рефлексивно-творчий компонент несе на собі основне навантаження щодо задоволення і розвитку потреб суб’єктів освітнього процесу у:

- відчутті безпеки;

- збереженні і підвищенні самооцінки;

- визнанні з боку оточення;

- самоактуалізації.

Основними елементами цього компонента є:

- авторитет педагога;

- взаєморозуміння і задоволеність усіх суб’єктів взаємовідносин;

- позитивні установки на діяльність і взаємодію;

- якісна результативність взаємодії суб’єктів.

Педагогічний дизайн заняття передбачає зв’язок і взаємозалежність компонентів, зокрема:

- інтеграція просторово-предметного і пізнавально-діяльнісного компонентів забезпечує зав’язку, мотивацію заняття, актуалізацію та активізацію знань;

- пізнавально-діяльнісного та соціально-особистісного – створює певний психологічний клімат;

- соціально-особистісного і рефлективно-творчого – створює певний характер взаємовідносин суб’єктів.

Суб’єкти освітнього простору заняття – педагог і діти – перебувають в епіцентрі моделі педагогічного дизайну. Зауважу, що вихователю, безумовно, належить ключова роль в організації освітнього простору заняття.

Упродовж десятиліть заняття зазнавало модифікацій за всіма без винятку важливими і другорядними параметрами. Деякі знахідки педагогів виявилися корисними, а саме: тематичний розподіл запропонованого дітям мовленнєвого матеріалу, робота за блоками і складеними модулями тощо. Проте деякі не виправдали себе, зокрема заняття-шоу та розважальні заходи, які більше схожі на «театр одного актора», де автором, режисером і навіть виконавцем ролей є одна людина – вихователь.

Заняття як процесуальна система базується на положеннях дидактичної теорії. Виокремивши зі всієї сукупності компонентів дидактичної підсистеми ті, що закономірно повторюються, і побудувавши дидактичну «сітку», можна встановити зв’язки між компонентами заняття, а потім визначити його структуру.

Структура заняття – це сукупність різних варіантів взаємодії між елементами заняття, що виникають у процесі навчання і забезпечують його цілеспрямовану дієвість.

Структура заняття визначається його змістом і місцем у циклі занять. Традиційно заняття складається з етапів, кожен з яких пов’язаний з рухом до поставленої мети в межах повного часового відрізка і є структурним елементом заняття. Проте один дише «набір» етапів заняття, розміщених у певній послідовності, не складає його структури. Структура заняття зумовлюється сукупністю закономірностей внутрішньої організації, згідно з якими компонуються його етапи.

Сучасне заняття – це форма навчання дітей дошкільного віку, в якій педагог, працюючи з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних, вікових можливостей і освітніх потреб кожного вихованця.

Педагогічні стереотипи та дидактичні штампи

Педагогам часто доводиться стикатися з необхідністю переосмислення особистого досвіду і власної педагогічної системи, долати педагогічні стереотипи та дидактичні штампи.

Конспект заняття

До педагогічних стереотипів і дидактичних штампів варто віднести використання словосполучення «конспект заняття».

Іноді від вихователів можна почути такі фрази: «Робота більше не приносить задоволення», «Не розумію, навіщо я цим займаюся і пишу ці кляті конспекти», «Роблю якусь безглузду, нікому не потрібну роботу». Зазвичай, це свідчить про те, що у вихователя професійна криза, яка, як відомо, виявляється у трьох аспектах: емоційному виснаженні, цинічному ставленні до праці та її результатів і нестачі почуття особистісного досягнення. Людина відчуває постійну втому, дратівливість, втрату інтересу до праці. У роботі вихователя дошкільного навчального закладу це може статися тоді, коли за «малим великого не видно», коли вихователь-методист наполягає на «паперовому мотлоху», і що більше написано, то вище цінується діяльність…От і пишуть вихователі «днями і ночами», «витворяють» щось нове і обов’язково – «нетрадиційне»…

Що ж означає поняття «конспект»?

Конспект – це письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв’язко передає зміст джерела інформації (статті, книги, лекції, заняття тощо). Це систематичний, логічно зв’язаний запис, що об’єднує план, тези, виписки або принаймні два з цих типів записів. Наголосимо, що перша частина визначення цього поняття – систематично, коротко, логічно і зв’язко передає зміст – це основні вимоги, яким має відповідати конспект за суттю. Адже виписки з окремими пунктами плану, якщо в цілому вони не відображають логіки викладу, якщо між окремими частинами запису немає смислового зв’язку, – це не конспект. Конспект коротший, ніж інші види записів. Але конспектом, написаним одним педагогом, не завжди можуть користуватися інші. Конспект заняття можуть писати фахівці, вихователі, які мають достатній теоретичний і практичний досвід. Зазвичай конспекти доповнюють новими матеріалами, удосконалюють, уточнюють.

Систему конспектів іноді відносять до технологій.

Сценарій заняття

Сценарій – це текст, написаний як основа для певної форми роботи (вистави, розваги, свята тощо). Це сюжетна схема чи заздалегідь підготовлений детальний план проведення певного заходу. Сценарій зазвичай нагадує п’єсу.

Сценарій заняття з дітьми – це сюжетний, підготовлений заздалегідь план проведення заняття, який умовно можна розділити на частини:

- зав’язка – герой або герої, з якими діти знайомляться зазвичай під час сюрпризного моменту (експозиція), потрапляють у драматичну ситуацію, що підводить до ускладнення (перша частина заняття – комунікативна діяльність – запитання до дітей, актуалізація знань, словника тощо);

- ускладнення – найскладніша частина сценарію, що містить обов’язкове ознайомлення з чимось новим і невідомим (друга частина заняття – пізнавальна діяльність – введення нових слів, ускладнення та збагачення активної лексики дітей тощо);

- перипетії, до складу яких може входити одне або кілька ускладнень, і кульмінація – момент найвищої напруги сюжету – апогей, коли досягається вища точка (третя частина заняття – перетворювальна діяльність – вправи з формування граматичної правильності мовлення тощо).

- розв’язка і фінал (четверта частина заняття – оцінно-контрольна діяльність, рефлексія).

Сценарій заняття доцільно писати студентам, які готуються до педагогічної практики в дошкільних навчальних закладах, вихователям-початківцям та під час підготовки відкритих переглядів занять усім вихователям незалежно від стажу роботи

Особливості сюжетних частин заняття

На перетині першої та другої частин заняття відбувається зав’язка, яка:

- забезпечує розуміння дітьми змісту своєї пізнавальної діяльності;

- мотивує пізнавальну діяльність дітей та пробуджує інтерес до неї;

- спонукає дітей до пошуку шляхів розв’язання ситуації, що склалася.

Головним на цьому етапі заняття є «зачіпка» – несподіванка, дивовижна подія, що спантеличує, створює проблемну ситуацію, новий поворот в уже відомому матеріалі, сюжеті.

Наприкінці другої частини заняття відбувається ускладнення змісту пізнавальної діяльності, а саме:

- ознайомлення з новими термінами;

- розуміння дітьми змісту ускладнень своєї діяльності;

- усвідомлення мети діяльності – того, чого вони можуть досягти на занятті, чого від них очікує вихователь.

Найважливішим на цьому етапі є будь-який вияв дитячої пізнавальної активності: здогад, судження, припущення, елементарна гіпотеза тощо. А також важливим є чіткість визначення педагогом нових термінів і понять. Саме вони дають дитині змогу усвідомити відмінність попереднього знання від нового. У цій частині слід активізувати в мовленні дітей такі мовленнєві звороти, як-от: «мені здається», «я не згоден», «можливо, це не так», «я вважаю», «на мою думку» тощо.

Третю і четверту частини заняття розділяє кульмінація – діти під час перетворювальної діяльності розв’язують проблемну ситуацію, практично засвоюючи матеріал. Дуже важливо, щоб кожна дитина працювала у природному для неї темпі, маючи змогу поміркувати, усвідомити своє рішення і дії.

І завершує заняття розв’язка, під час якої відбувається обговорення виконаної роботи, очікуваних і одержаних результатів.

Остання четверта частина заняття є його епілогом, який додає заняттю цілісності. Адже саме цей етап передбачає рефлексію особистих досягнень дітей під час заняття. Найважливішим є спонукання дітей до самоаналізу, усвідомлення результатів своєї діяльності та діяльності інших.

Отже, ми розглянули сучасні підходи та авторське тлумачення термінів:

- педагогічний дизайн заняття;

- конспект заняття;

- сценарій заняття.

Зауважимо, лише керівник дошкільного навчального закладу та вихователь-методист можуть визначити, як має діяти вихователь – розробляти дизайн заняття, писати сценарій чи конспект заняття.

Роль вихователя в період адаптації малюків до дитячого садка

З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно працює з сім’єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір’ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною. 

Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий й захищати в цьому новому місці. 

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом’якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя. 

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому – лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжечка. 

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуальні звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім’ї, не реагують на узагальнене « діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім’ям: «Марійко,ходімо мити ручки», а з іншого – наголошування на приналежності до групи, вчити реагувати на звернення «Діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти Костю, – ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли, наприклад, він використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім’ї український аналог її імені: Ксенія – Оксанка; Лена – Оленка; або ж удома дитина звикла до якогось своєрідно скороченого імені: Олександр – Олесь, а не Сашко тощо. 

Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф – це Оленчина шафа, а це – Дмитрикова, а це – твоя». 

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикались або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати,хто що вміє, в кого які проблеми . 

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й помічнику вихователя слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. 

Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо сприймають життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною ( якщо вона фізично й психічно здорова) не буде. 

Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім’ями, а також, що особливо важливо, зберегти здоров’я дітей.

Двадцять правил успішного вихователя

Ефективно взаємодіяти з дітьми, реалізувати особистий потенціал, уникнути синдрому професійного вигорання, життєвих невдач та розчарувань допоможуть «Двадцять правил успішного педагога», апробовані й адаптовані до особливостей діяльності вихователя дошкільного закладу. Зберігайте ці правила і час від часу повертайтеся до них, щоб черпати наснагу для подальшої успішної діяльності.

1. Частіше згадуйте та проговорюйте позитивні відгуки про себе,запишіть їх на аркуші паперу,читайте їх у хвилини невдач, розчарувань і труднощів - вони допоможуть відновити віру в себе,а це - запорука подолання всіх життєвих негараздів.

2. Вправляйтеся у вербальному й візуальному викладі творчих ідей, проговорюйте, записуйте, замальовуйте все, що спадає на думку з проблеми, над якою розмірковуєте. Це відкриє незнані раніше можливості творчої діяльності.

3. Прагніть до співробітництва з колегами,налаштовуйтесь на спільну творчу діяльність, шукайте в досвіді кожного цінне, цікаве, корисне.

4. За жодних обставин і переживань не знижуйте трудову активність, бо це звужує ваші можливості. Постійно й свідомо формуйте себе як активну, ініціативну особистість.

5. Пам΄ятайте: в кожному з нас закладені фізичний, психічний і духовний «реактори», які лише варто запустити, і вони допоможуть злітати над рутиною, підніматимуть на висоту справжньої величі, здобутою працею, наполегливістю, освіченістю та порядністю.

6. Якщо ваше творче натхнення спіткала криза, спробуйте «переключитися»: зустріньтеся з друзями, відверто поговоріть з кимось, послухайте гарну музику, погуляйте на свіжому повітрі, відвідайте церкву, займіться фізичною роботою, впорядкуйте свої речі, виконайте комплекс фізичних вправ тощо. І рішення прийде само собою, ніби «випливе» з підсвідомості, «осяє».

7. Починайте день з фізичної розминки на свіжому повітрі, в місці, де є хоча б кілька дерев. Це відновить почуття єдності з природою, розуміння скороминущості всіх життєвих негараздів, дасть заряд бадьорості та позитивно налаштує свідомість на весь день.

8. Вчіться бачити себе очима дітей,намагайтеся викликати у них захоплення і бажання бути схожими на вас.

9. Частіше всміхайтеся дітям і дорослим. Усмішка – це свідчення того,що вам приємно спілкуватися, разом творити, працювати.

10. Будуйте спілкування з дітьми не « від себе», а «від них», тоді дитина буде в радіусі вашого педагогічного впливу, що зробить можливою міжособистісну співтворчість.

11. Прагніть, щоб під час взаємодії діти частіше чули від вас схвалення, похвалу, заохочення. Завдяки цьому маленькі партнери зв΄язують з вашою особистістю власні позитивні переживання , що підвищує їхню довіру до вас, стимулює бажання спілкуватися з вами.

12. Вислуховуйте кожну дитину до кінця,не перебиваючи. Винагорода за терпіння – мовленнєві перлинки, несподівані злети дитячої думки.

13. Уникайте у взаємодії з вихованцями штампів, стереотипних реакцій на їхню поведінку, формальної оцінки результатів діяльності різних дітей.

14. Прагніть подолати в собі негативні установки щодо деяких дітей, намагайтеся помітити позитивне в кожному і постійно нагадуйте собі це, реагуючи на їхні вчинки.

15. Постійно вдосконалюйте своє мовлення, збагачуйте його новими образними висловами, викорінюйте слова–паразити, діалектизми.

16. Якщо трапилися неприємності, не зациклюйтеся на них, не «прокручуйте» їх в уяві знову й знову. Проаналізуйте ситуацію, зробіть висновки, щоб не повторювати подібних помилок у майбутньому. Якщо не вдається заспокоїтися, влаштуйте собі маленьку радість чи зробіть приємний подарунок: насолодіться спокоєм, розслабтеся, роздивіться навколо, щоб помітити щось таке, чого не помічали раніше. Якщо дозволяють кошти, пройдіться по крамничках і придбайте приємну дрібничку. Перегляньте свій гардероб, укомплектуйте його по новому, це допоможе відвернути увагу від важких думок, подарує приємні хвилини оновлення. Сходіть до перукарні, в театр, кіно, музей, на виставку тощо.

17. Якщо якийсь «внутрішній голос» постійно нашіптує, що життя важке, праця невдячна, а здоров΄я вже не те, щоб щось змінити й подолати, відшукайте у скарбничці пам΄яті приємні моменти. Не забувайте, що ваша робота дуже важлива й значуща, бо пов΄язана з великою місією – формування Людини. Якщо до професійного розчарування призвів конфлікт з кимось із батьків вихованців, не переносьте цю образу на малюка, пам΄ятайте, що він ні в чому не винний.

18. Сильна людина,справжній Педагог на все, що відбувається, реагує мудро, сприймаючи подію як сигнал до усвідомленої адекватної реакції, а не привід впадати у відчай. Тож важливо поставити перед собою дві основні мети: стати сильним духом і навчитися бути щасливим. Людина, що дотримується таких поглядів, позбувається неприємних думок, не очікуючи, поки вони самі покинуть її. Але не тікає від страху, подекуди може й надуманого, а намагається зрозуміти, чого можна очікувати за найгіршого варіанту плину подій. Це буває дуже неприємно, зате допомагає позбутися тривоги, викликаної невизначеністю, підсвідомим страхом.

19. Шукаючи вихід з будь-якої скрутної ситуації, не втрачайте свою гідність і не принижуйте чужу.

20. Вдумливо читайте і беріть на озброєння те, що співзвучне вашим відчуттям, думкам, принципам. Не зупиняйтеся у своєму розвитку ні на хвилину, бо за зупинкою чатує регрес в особистісному розвитку й професійній діяльності.

Формування мовленнєвої компетенції дошкільника в організованій та самостійній діяльності

Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись. У традиційній методиці розвитку мовлення дошкільника виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є попереднім етапом до успішної мовної взаємодії з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом спеціальних знань.

Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей:

Зв'язне мовлення: описова розповідь, сюжетна розповідь, розповідь з власного досвіду, дидактичні ігри спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення;

Звукова культура мовлення: промовляння чистомовок, дидактичні ігри з розвитку фонематичного слуху, дидактичні ігри для формування правильної вимови звуків, розповіді зі звуконаслідуванням, вправи для розвитку артикуляційного апарата, на розвиток мовленнєвого дихання;

Словникова робота: дидактичні ігри та вправи, відгадування загадок, ознайомлення з приказками та прислів'ями, їх заучування;

Граматика: дидактичні ігри та вправи з граматики, складання розповіді зі словами, в яких діти допускають помилки.

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є голов­ною умовою подальшого успішного на­вчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і самостійні форми діяльності.

Організовані форми діяльності з дітьми:

- Заняття;
- Спостереження;
- Бесіди і розмови;
- Ігри з правилами;
- Трудові доручення;
- Чергування;
- Колективна праця;
- Проведення експериментальних дослідів;
- Індивідуальна робота;
- Свята, розваги;
- Екскурсії;
- Побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон тощо.

Для виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на питання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності дають змогу реалізувати набуті знання.

Самостійні форми діяльності:

- ранкові та вечірні години;

- прогулянки;

- самостійна ігрова діяльність;

- образотворча діяльність;

- театральна діяльність;

- рухова;
- пізнавальна.

Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують з мовленєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домо­витися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра. Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне форму­вання всіх компонентів мовленнєвої сис­теми, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можли­востями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Спочатку спонтанна, вона з часом постає як свідомо задумана тема. Реалізуючи її, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому необхідно надавати можливість дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підка­зують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйоз­ного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педа­гогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскіль­ки потребує неабиякого терпіння, спосте­режливості та педагогічного такту. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку.

Мовленнєву компетентність дошкіль­ника потрібно розши­рювати використанням театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі того чи іншого заходу. Корекція зв'язного мовлення повинна здійснюватись педагогами під час занять, в ігрових ситуаціях, на прогулянці. Особливе значення має формування зв'язного мовлення в умовах сім'ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на заняттях навички, дитина вчиться правильно розмовляти, оволодіває повноцінним мовленням. Ознайомлення дітей з нав­колишнім світом, формування трудових та гігієнічних навичок також сприяють розвитку мовлення. Слухання казок, віршів та оповідань, перегляд мультиплікаційних фільмів, їх переказ - головне в роботі над зв'язним мовленням.

Розвиток мовлення дітей в руховій активності є досить природним явищем. Адже саме в піднесеному настрої діти вільно спілкуються, виражають емоції та почуття. Рухлива гра сприятиме не лише фізичному розвитку, а і мовленнєвому коли використати лічилку для вибору "кота” чи "мисливця”, віршований супровід до гри, імітації голосом.

Розвиток комунікативного зв'язного мовлення має велике значення для все­бічного розвитку дитини. Виховання уміння вільно володіти мовленням - одне з найваж­ливіших завдань у навчально-виховному процесі дошкільного закладу. Це вміння тісно пов'язане із загальним розумовим розвитком дитини, рівнем сформованості логічного та образного мислення.

Пам'ятаючи, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим від комунікативної, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців , без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.

Рідна мова - як найважливіший щабель у розвитку інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини у сучасному світі

Кожен народ - це своя неповторна культура, давня і яскрава історія, релігійні традиції, спосіб життя. У кожного народу своя рідна мова. Мова, на якій людина вимовляє свої перші слова: мама, тато, Вітчизна; яка назавжди залишить відбиток в серці. Зберегти її, важливе завдання кожної людини будь-якої національності. «Поганих» і «хороших» мов не буває, як не буває «поганих» і «хороших» народів. Будь - яка мова-це знаряддя, а не тільки знаряддя - вона і дзеркало. Дзеркало життя і праці народу, дзеркало його суспільного розвитку, його індивідуальності. І в той же час відображення зв'язків цього народу з іншими народами.

Вже з малих років ми повинні навчати дітей рідної мови, її унікальним традиціям. Адже саме маленькі діти, вбирають у себе все, як губка. Де, як не в сім'ї та дитячому садку дитині вчитися?! Завдання вихователя - допомогти дитині в цьому у тісній співпраці з батьками.

Актуальність теми «Рідна мова - як найважливіший щабель у розвитку інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини у сучасному світі» обумовлена серйозними перетвореннями, які відбуваються в сучасному суспільстві і зачіпають сферу освіти.

У сучасних умовах модернізації дошкільної освіти виникають нові вимоги до дошкільнят і вихователів. Педагоги повинні володіти системним мисленням, професійною мобільністю, інформаційними навичками, педагогічною комунікативно-орієнтованою мовою. Зростають вимоги до якості знань, до професійної мови самих педагогів.

Дошкільний вік - це період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку усіх сторін промови. Повноцінне володіння рідною мовою в дошкільному дитинстві є необхідною умовою вирішення завдань розумового, естетичного і морального виховання дітей. Головна мета мовного виховання полягає в тому, щоб дитина творчо освоювала норми і правила рідної мови, вміла гнучко їх застосовувати в конкретних ситуаціях, оволоділа основними комунікативними здібностями.

Основний зміст програми виховання в дитячому закладі становить національний регіональний компонент. Діти дошкільного віку виховуються в середовищі з національним колоритом, знайомляться з казками, віршами, загадками слухають народні пісні, грають, вчаться виконувати національні танці. Всі ці завдання здійснюються не тільки на занятті з навчання рідної мови, але і реалізуються в образотворчій діяльності, самостійної художньої діяльності. Величезна роль належить декоративно-прикладному мистецтві, музиці, ознайомлення з народними звичаями, традиціями. Найважливіше значення має проведення народних свят.

Основним напрямком навчання українській мові в дошкільному закладі є формування і розвиток у дітей найпростіших умінь і навичок оволодіння українською мовою в усній формі. До кінця старшої групи, діти повинні вміти сприймати українську мову на слух і вести нескладний (діалог), складати невеликий опис предмета, розповідати про дитячий садок, про свою сім'ю, про себе, про друзів і т. д., у межах доступної їх віком тематики; засвоєних слів, граматичних форм, синтаксичних конструкцій і типів пропозицій.

При вивченні рідної мови, треба намагатися поступово включати в свою мову нові слова, форми слів, типи речень, зразки зв'язного мовлення. Докладати всіх зусиль, щоб вивчені слова регулярно використовувалися у мовленні дітей.

Діти дуже люблять казки. Українські народні казки розкривають традиції народу, його засади: глибоку шанобливість і чуйність, співчуття до ближнього. Художня література дає багатий матеріал для морального виховання, змушує яскравіше і глибше переживати моральні вчинки, почуття героїв.

Таким чином, основним компонентом національної культури виступає національна мова. Саме завдяки їй зберігається нація, правильне поняття про давні традиції і культури, знання про свою релігію.

Мова - це такий символ культури, який нічим не замінити. Це багатство. І чим більше мов знає людина, тим вона духовно багатша! А для цього нам потрібно вміти шукати, збирати знання по крихтах і бути наполегливими у набутті знань. Саме цього ми повинні вчити дітей. Виховувати любов до читання, знань. І робити це буде набагато ефективніше в тісній співпраці з батьками. В результаті своїх міркувань, я прийшла до висновку, що ніщо інше так не чинить впливу на душу дитини, як особистий приклад дорослого. А значить, попереду нас чекає велика і наполеглива праця, яка неодмінно принесе свої плоди!!!

Використання ІКТ у освітньому процесі

Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним впливом на нього інформаційно - комунікаційних технологій (ІКТ), які проникають в усі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків у суспільстві і утворюють глобальний інформаційний простір. Невід'ємною і важливою частиною цих процесів є комп'ютеризація освіти. Зараз в Україні йде становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий інформаційно-освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу, пов'язаними із внесенням коректив у зміст технологій навчання, які повинні бути адекватними сучасним технічним можливостям і сприяти гармонійному входженню дитини в інформаційне суспільство. Комп'ютерні технології покликані стати невід'ємною частиною цілісного освітнього процесу, значно підвищувати його ефективність. Тому рівень комп'ютеризації разом з кадровим і методичним забезпеченням навчального процесу є вирішальним показником оцінювання дієздатності не тільки сучасної школи, а й дошкільного закладу. Інформаційне середовище – засіб ефективної взаємодії учасників освітнього процесу: дітей, педагогів, батьків. Основним призначенням служби інформаційного забезпечення є:

- формування інформаційного освітнього середовища закладу, поетапне вирішення задач інформатизації освіти;

- упровадження нових інформаційних технологій в освітній і управлінський процеси;

- інформаційно-методичне забезпечення навчально- виховного процесу;

- упровадження електронного документообігу. Використання ІКТ у навчально-виховному процесі Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі ЗДО – це одна із самих нових та актуальних проблем у вітчизняній педагогіці

Специфіка введення персонального комп'ютера у процес виховання дошкільників в Україні полягає в тому, що комп'ютери спочатку використовуються в сім'ї, а тільки пізніше в дитячому садку та школі - в умовах колективного виховання.

Комп'ютер же для педагогів може стати потужним технічним засобом навчання дітей. Використання комп'ютера дозволить розширити можливості педагога, створити базу для залучення дітей до комп'ютерних навчальних програм. На сьогоднішній день комп'ютерні програми, ігри, завдання у своїй роботі можуть застосовувати всі педагогічні працівники: вихователі, музичні керівники, психолог, методист. У багатьох іграх та програмах присутні елементи новизни, сюрпризності, незвичності, в них використовуються засоби заохочення, що так полюбляють діти. Застосування комп'ютерів, мультимедіа та інформаційних технологій у якості дидактичних засобів використовується для підвищення мотивації та індивідуалізації навчання, розвитку творчих здібностей дітей та для створення благополучного емоційного фону. Використання мультимедіа у навчанні не тільки збільшує швидкість передачі інформації дітям та підвищує рівень її засвоєння, а й сприяє розвитку таких процесів як увага, пам'ять, мислення, уява, мовлення, розвиває почуття кольору, композиції, бере участь у інтелектуальному, емоційному та моральному розвитку дітей. Новизна комп'ютера та інтерактивного обладнання відображаються в розширенні та збагаченні змісту знань, вмінь та навичок дитини, в інтенсифікації створення структурних комплексів інтелектуального та мотиваційно-емоційного характеру, у зміні динаміки процесу психічного розвитку. Важливо відзначити, що інформаційно – комунікаційні технології можна успішно використовувати як в освітній діяльності педагогів, так і в управлінській, методичній роботі, роботі психолога, комірника, завгоспа, медичної сестри.

Використання ІКТ в управлінській діяльності

1. Робота в міській освітній мережі ;

2. Розрахунок стажу роботи працівників;

3. Співпраця з дошкільними закладами інших міст;

4. Створення бази даних працівників ЗДО, дітей та батьків;

5.Робота з документацією (звіти, інформація в різні органи,накази, довідки тощо)

6. Участь у форумах, чатах, конференціях;

7. Опрацювання нормативно-правової документації шляхом використання Інтернет;

8. Створення портфоліо педагогічних працівників;

9. Оформлення внутрішнього контролю за службами в електронному вигляді.

Використання ІКТ у методичній роботі

1. Оформлення ділової документації; 

2.Проведення контрольно - аналітичної діяльності(підготовка схем аналізу, обробка даних, результативність у вигляді графіків, діаграм (атестація педагогів, рівень знань дітей з різних розділів програми тощо);

3. Робота в мережі Інтернет з питання самоосвіти та накопичення інформаційного матеріалу.

4.Оформлення атестаційних матеріалів;

5. Розробка презентацій до семінарів, методичних об’єднань, конференцій, педагогічних рад, консультацій для вихователів;

6. Використання мультимедійного супроводу в роботі з дітьми на заняттях, під час проведення свят та розваг, режимних моментів; у роботі з батьками (під час проведення консультацій, батьківських зборів, Днів відкритих дверей тощо);

7. Оформлення картотеки періодичних видань, облік методичної та художньої літератури;

8. Оформлення стендів, інформаційних куточків;

9. Оформлення буклетів, ППД роботи кращих вихователів,матеріалів для участі в різноманітних конкурсах.

10. Накопичення ілюстративних матеріалів для випуску санбюлетнів, порад для батьків, оформлення презентацій, буклетів.

11. Обмін досвідом роботи з іншими педагогічними колективами.

Використання ІКТ у психологічній роботі

1. Оформлення ділової документації;

2. Оформлення інформаційного куточка для педагогів та батьків; 3. Діагностування педагогів з використанням комп’ютерних діагностичних методик (тести Люшера, Равена, Векслера);

4. Діагностування дітей за допомогою комп’ютерних методик;

5. Обробка даних результатів проведених досліджень у вигляді схем, діаграм;

6. Корекційно-розвивальна робота з дітьми за допомогою розвивальних програм;

7. Розробка презентацій для виступу на семінарах,конференціях, батьківських зборах;

8. Використання мультимедійного супроводу при проведенні тренінгів, психологічних ігор тощо.

Вирішення проблем формування професійної компетентності педагога в умовах інформатизації сучасної освіти потребує змін змісту наявної підготовки педагогічних кадрів та створення належних організаційно-педагогічних умов для впровадження сучасних комп'ютерних та інформаційних технологій в освітньо-виховний процес. Саме тому вихователі – методисти повинні використовувати різні форми роботи з педагогами:

- тижні педагогічної майстерності, у межах яких педагоги проводять відкриті покази, на яких представляють успішний досвід упровадження інформаційних технологій в освітній процес;

- майстер – класи, де вихователі вчаться методам і прийомам роботи з дітьми з використанням інформаційних технологій;

- педагогічні майстерні та наставництво, роботу в парах, де педагоги спілкуються та переймають досвід тих вихователів, які можуть посприяти в освоєнні та застосуванні нових технологій;

- навчальні та тематичні семінари, які проводить вихователь – методист з метою удосконалення вмінь та навичок вихователів. Наприклад: «Як створити мультимедійну презентацію», «Підготовка наочних та дидактичних матеріалів засобами Інтернет» тощо. Адміністрація закладу може також організувати та провести в дошкільному закладі такі конкурси:

- цифрових презентацій «Моя група»;

- електронних методичних матеріалів і презентацій для занять;

- інформаційних буклетів для батьків;

- електронних групових газет тощо.

У результаті впровадження в роботу дошкільних навчальних закладів ІКТ можна очікувати такі результати:

1. Підвищення ефективності процесу навчання.

2. Активізація пізнавальної діяльності дітей.

3. Підвищення рівня професійної майстерності педагогів.

4. Виявлення рівня психолого-педагогічної компетенції батьків.

5. Створення єдиного інформаційного середовища.

6. Створення активної, працездатної системи підтримки сімейного виховання, через використання інформаційно – комп’ютерних технологій.

7. Забезпечення активної участі батьків у освітньо-виховному процесі ДНЗ.

8. Підвищення педагогічної культури членів родин вихованців.

Нетрадиційні техніки малювання – стимул до творчості

Дошкільне дитинство – дуже важливий період у житті дітей. Саме в цьому віці кожна дитина уявляє себе маленьким дослідником, з радістю і здивуванням відкриває для себе незнайомий і такий вражаючий навколишній світ. Що різноманітніша дитяча діяльність, то гармонійніше відбувається всебічний розвиток дитини, реалізуються її потенційні можливості й перші прояви творчості. Ось чому одним з найближчих і найдоступніших видів роботи з дітьми в дитячому садку є зображувальна, художньо-практична діяльність, що сприяє залученню дитини до творчості, дає їй змогу створювати щось красиве, незвичайне.

Зображувальна діяльність як засіб пізнання світу та розкриття творчого потенціалу дітей.

Зображувальна діяльність дає дитині змогу відкрити і пізнати навколишній світ, сформувати уявлення про нього, виразити в малюнках своє розуміння світу і ставлення до нього.

Діти люблять малювати й із захопленням зображують усе, що їх оточує, що вони бачать, чують і відчувають. Дослідження вчених свідчать, що кожна дитина творець. Але зазвичай її творчі здібності перебувають у прихованому стані й реалізуються лише за сприятливих умов. А найоптимальніший період для виявлення вроджених задатків людини – дошкільний та молодший шкільний вік. Тож, залучаючи дітей до малювання, можна «розбудити» вроджені задатки й розвинути творчі здібності.

Із раннього віку діти намагаються відобразити свої враження про навколишній світ у зображувальній творчості. Для цього їм не потрібні фарби, пензлі, олівці. Вони малюють пальчиками чи долоньками на запітнілому вікні, паличкою на піску, водою, розлитою на столі, інколи маминою помадою чи зубною пастою на склі тощо. Природний потяг до малювання проявляється дуже рано, а відтак діти освоюють нові прийоми відображення навколишньої дійсності в особистій художній творчості. Саме тому так важливо ознайомити дітей з різними техніками зображувального мистецтва, зокрема з нетрадиційними.

Шляхи підвищення інтересу дітей до малювання

Опанування нетрадиційними техніками малювання дає змогу маленькому художнику відійти від предметного зображення, виразити в малюнку свої почуття й емоції, дарує свободу діяльності, вселяє впевненість дітей у своїх силах. Володіючи різними техніками зображення предмета, діти отримують можливість вибору, що сприяє розвитку творчих здібностей, обдарувань дошкільників.

Спостерігаючи за дітьми на заняттях із зображувальної діяльності та під час вільної творчості, ми помітили, що багато дітей бояться малювати звичайними способами, оскільки їм здається, ніби вони не вміють малювати, що в них нічого не вийде. Особливо це помітно в середній та старшій групах, де навички зображувальної діяльності у дітей розвинені ще слабко, формотворчі рухи сформовані недостатньо. Тож ми замислилися над тим, яким чином можна підвищити інтерес дошкільників до малювання. Як відійти від звичних пензликів і олівців та спробувати використовувати інші зображувальні матеріали та способи малювання. Ми застосовували на заняттях і в повсякденній діяльності дошкільників нетрадиційні техніки малювання й дійшли висновку, що така діяльність надзвичайно захоплює й дивує дітей. Вони охоче беруться освоювати нові художні матеріали, готові по декілька разів повторювати ту чи іншу дію. І що ліпше дається дія, то з більшим задоволенням діти її повторюють, ніби демонструючи свій успіх, радість, привертаючи увагу дорослого до своїх досягнень.

Особлива цінність цих технік полягає в тому, що вони дають дітям змогу швидко досягти бажаного результату діяльності, реалізувати власний творчий задум.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! У спільній з дітьми діяльності дорослий сам має бути творцем, щоразу по-новому розв’язуючи вже відомі дітям завдання. Це дає змогу дошкільникам зрозуміти, що ті самі завдання і проблеми можна розв’язувати різними способами.

Ніщо так не об’єднує дитячий колектив, як спільна творча діяльність, у якій бере участь вся група. Одним з видів такої діяльності дітей і педагога є створення колективної творчої роботи, значимої для всіх, за допомогою будь-якої нетрадиційної техніки малювання.

Для занять із дітьми ми використовуємо численні й різноманітні зображувальні матеріали (бусини, ґудзики, піря, бантики, вироби в техніці оригамі тощо) та аркуші паперу різної форми, фактури й кольору. Головне, щоб зображувальні засоби зовні були яскравими й привабливими для дітей.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Дуже важливо, щоб кожна дитина мала змогу самостійно обрати ті засоби для зображувальної діяльності, які їй найбільше припали до смаку. За таких умов у дітей не формується шаблонний, заданий спосіб дій.

Педагоги постійно урізноманітнюють колір і фактуру паперу, бо саме це істотно впливає на виразність малюнка і потребує від дітей щоразу добирати нові засоби для малювання, продумувати колорит майбутнього твору, не чекаючи готового рішення.

Результат роботи кожної дитини залежить від її зацікавленості. Саме тому так важливо використовувати додаткові стимули: ігри, сюрпризні моменти, прохання дорослого про допомогу, музичний супровід, мультимедійні засоби тощо.

Використання нетрадиційних технік та засобів малювання

в різних вікових групах

У кожен період дошкільного віку ми використовуємо певний набір нетрадиційних технік зображувальної діяльності, які відповідають віковим можливостям дітей:

Молодший дошкільний вік – різновиди кляксографії, малювання долонькою, пальчиком, кулачком, відтиснення зім’ятим папером, поролоном, сірниковою коробкою, склянкою, «печатками» з картоплі тощо;

Середній дошкільний вік – до вищезазначених технік додаємо відбиття листям, малювання гілочкою, жорстким напівсухим пензлем, восковою крейдою чи свічкою, малювання з використанням шаблонів та трафаретів, чорно-білий граттаж, фроттаж, набрезк звичайний, монотипію предметну, пейзажну, живопис із розлитих фарб тощо.

Старший дошкільний вік – крім уже відомих дітям технік, використовуємо нові – кольоровий граттаж, аплікація з яєчної шкарлупи (пофарбованої крупи, солі тощо), малювання свічкою з пропискою аквареллю, гуашшю, малювання мильними бульбашками тощо.

Численність матеріалів ставить перед дітьми нові завдання й активізує уяву та фантазію. Кожна з цих технік – маленька гра. Їх використання дає дітям змогу відчувати себе розкутими, сміливими, неординарними, розвиває уяву, творчі здібності, креативне мислення, надає повну свободу для самовираження.

У всіх вікових групах мають бути обладнані куточки зображувальної діяльності. Основна їх мета – активізація самостійної дитячої художньо-естетичної творчості. Для зберігання та подальшого використання дитячих творчих робіт у кожній групі ми оформлюємо теки «Наша творчість».

Нетрадиційні інструменти:

- тички різних розмірів

- тонкі гілочки з дерева

- поролон

- печатки, штампи

- палички від морозива

- ватні кульки, ватні палички

- зубні щітки

- піпетки

- йоржики для миття пляшок

- гумки

- свічки

- пір’я тощо.

Моніторинг успішності дітей у зображувальній діяльності

Моніторинг успішності дітей у зображувальній діяльності свідчить , що використання нетрадиційних технік малювання у роботі з дошкільниками дало змогу дітям набути таких позитивних якостей та вмінь, як:

- упевненість та розкутість у діях під час зображувальної діяльності;

- активність у самостійному виборі зображувальних матеріалів і розміщенні зображення на папері;

- здатність аргументувати власні дії;

- самостійність при використанні способів нестандартного розмальовування;

- уміння ;

– експериментувати із зображувальними матеріалами;

– проявляти фантазію, художню творчість;

– передавати особисте ставлення до зображуваного.

Пробудити закладений у дитині творчий потенціал, навчити працювати, допомогти зрозуміти і віднайти себе, зробити перші кроки в творчість для радості, життя – до цього прагнуть педагоги дитячого садка , які завжди пам’ятають просту істину: бездарних дітей немає, є діти, яким дорослі вчасно не допомогли розкрити свій творчий потенціал.

Співпраця ЗДО та батьків

Розуміння того, що саме в сім’ї закладається фундамент повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, спонукає дошкільний заклад до пильного вивчення запитів, потреб і вимог сучасної сім’ї, тобто, до тісної взаємодії дошкільного навчального закладу і родини. 

В основу взаємодії сучасного дошкільного закладу і сім’ї покладається співробітництво. Ініціаторами його встановлення має виступати дошкільний навчальний заклад, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків. Тому важливе питання діяльності дошкільного закладу — готовність педагога спілкуватись з батьками, будувати позитивні, педагогізовані стосунки. Вихователь має володіти певними особистими якостями, насамперед вмінням уважно вислухати батьків і, звичайно, бути професіоналом у своїй роботі як з дітьми, так і з батьками.

Вирішуючи питання педагогізації батьків, слід акцентувати увагу на 

— дитину, як найбільшу цінність, яка виховується відповідно до сімейних традицій;

— батьків (сім`я, родина) – найбільша моральна цінність, оберіг моралі й духовності;

— педагога – професіонала, партнера, який створює дух творчості, спрямовує взаємодію, вчить мистецтву життя, життєвої компетентності. 

Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Завдяки тісному співробітництву дошкільного навчального закладу з батьками та іншими старшими членами родини навколо дітей створюється атмосфера довіри, підтримки, взаєморозуміння, єдиних вимог. Це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними, виступати в ролі експертів чи спостерігачів, і почати діяти з вихователями і дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Вони рівноправні партнери і союзники. 

Співпраця педагогічного колективу, батьків вихованців може відбуватися таким чином: 

-активна допомога батьків у створенні умов для успішного розгортання освітнього процесу: 

-дизайн групових приміщень або окремих тематичних куточків, озеленення майданчиків, виготовлення ігрових матеріалів;

-періоди підготовки до свят, оскільки вони об’єднують дітей і дорослих спільними переживаннями та справами, створюють атмосферу піднесенності, сюрпризності, веселого настрою; 

-батьки за домовленістю з адміністрацією можуть очолити гурткову роботу (як додаткову освітню послугу) в масштабах усього дошкільного закладу. 

Таку ініціативу важливо підтримувати, особливо, з огляду на те, що реалізується вона безкоштовно. 

Ідеї батьків слід цінувати, до їх порад — прислухатися. Бажано разом з батьками обговорювати і розв’язувати глобальні проблеми та конкретні питання, приймати важливі рішення. Тільки завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків, доброзичливості, неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії дошкільного закладу і сім’ї. А саме: 

1. Доброзичливість, оптимізм, привітність у стосунках з батьками. 

2. Щире зацікавлення до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними. 

3. Заохочення батьків до участі в спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом ДНЗ. 

4. Залучення батьків до аналізу (оцінювання) успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку. 

5. Уміння вислуховувати батьків, прагнення зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти найбільш оптимальне рішення. Такий підхід сприяє зближенню в дитячий свідомості образів педагога і членів сім’ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. 

Зокрема, образ вихователя пом’якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але й як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох умінь, здібностей. Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу і сім’ї, цих двох таких важливих соціальних інститутів, забезпечує поєднання сімейного і суспільного виховання в одну суцільну ланку, спрямовану на реалізацію єдиної мети — всебічний, гармонійний розвиток особистості. 

Залучення батьків та інших членів сім’ї до освітньо-виховного процесу є необхідним, передусім для дітей. І не тільки тому, що діти більше дізнаються про своїх батьків. Важливою є та любов і вдячність дітей до своїх рідних і близьких, які виявляється так багато знають, вміють, можуть. Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім’ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному. Батьки повинні бути впевненими, що їх участь у житті дитячого садка важлива не тому, що цього хоче вихователь, а тому, що це важливо для розвитку їхньої дитини. Вони повинні усвідомити конкретні позитивні наслідки для дитини, через їх включення у життя дошкільного закладу. Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому ставленні педагогів до дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особистісні якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість). Така довіра сама є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя. До цього треба віднести ще культуру спілкування, тактовність і взаємоповагу. 

Для узгодження дій родини та дошкільного навчального закладу як суб’єктів виховання доцільно дотримуватися таких вимог: 

— Співпраця родини і дошкільного закладу має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві. 

Основою співпраці є взаємна довіра. Особливу роль в її зміцненні відіграє порозуміння. Кожен суб’єкт має знати функції всіх суб’єктів та зміст їх діяльності, чітко уявляти власну роль у взаємодії. Саме про це треба домовитися заздалегідь. Співпраця сім’ї, дошкільного навчального закладу можлива лише за умови їх певної духовної єдності. Підвалиною цієї єдності є любов до дитини, сприймання її як вільної особистості, розуміння проблем становлення людської гідності, дорослішання і творчого розвитку. Педагогічний колектив та колектив батьків — це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю. Присутність батьків у дошкільному закладі дозволить істотно змінити життя дітей, створити домашню атмосферу, допомогти вихователю тієї чи іншої дитячої діяльності, допоможе батькам об’єктивно оцінити сильні і слабкі сторони у вихованні дитини. Вихователі отримують багато додаткових відомостей про індивідуальні особливості кожної дитини, про емоційний характер спілкування в сім’ї, про формування різних трудових навичок і звичок, для яких сім’я має більші можливості. Відкриті, зацікавлені контакти з сім’єю допоможуть виявити кращій досвід сімейного виховання, зацікавити інших. І батьки, і вихователі зможуть краще зрозуміти дитину, врахувати її бажання, інтереси, потреби. Такий підхід передбачає сприйняття дитини як унікальної особистості, визнання її прав, ставлення до неї як до суб’єкта з власними потребами розвитку. Це вимагає від батьків володіння певними знаннями про закономірності її розвитку та відмови маніпулювання нею у здійсненні вибору профілю та інтенсивності подальшого навчання. Щоб принцип взаємодії, спільності виявився реально діючим, дошкільна установа має відмовитися від монологу, звички лише керувати батьками, натомність надати перевагу діалогу. Педагогічна допомога батькам повинна спиратися на ретельне і всебічне вивчення кожної сім’ї, кожної дитини. Це повинен бути союз особливого призначення, що ґрунтується на тонких духовно-моральних і емоційно-інтелектуальних переконаннях. 

Отже, насамперед, педагогічний колектив повинен взяти собі за пріоритетні напрямки роботи з батьками:

— залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей; 

— сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят; — всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу; 

— залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників; 

— формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому. 

Важливий напрям своєї діяльності педагогічний колектив дошкільного закладу повинен вбачати в збагаченні знань вихователів про сімейне виховання, поглибленні педагогічних знань батьків, досягненні єдності виховного впливу на дитину в сім’ї і в дошкільному закладі. Удосконалювати роботу з батьками — це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення — довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках: 

— гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю; 

— гармонізація взаємин педагогів та батьків; 

— підвищення ефективності застосовуваних вихователем у роботі з батьками; 

— прийомів та засобів впливу.

Дитячі ігри очима дорослих, або навчаємо педагогів бути активними учасниками дитячої гри

Чи замислювалися ви, чому діти люблять грати? Що дає гра дитині?
Пам'ятайте, у що грали ви в своєму дитинстві?
Гра - це вільна діяльність дітей, яка усвідомлюється як "несправжня", але здатна повністю захопити дитину. Гра необхідна дитині. Вона сприяє самовираженню. Гра як провідна діяльність дошкільника має велике значення для фізичного, розумового, морального і естетичного виховання дітей. Перш за все, в іграх здійснюється пізнавальне розвиток дітей, так як ігрова діяльність сприяє розширенню і поглибленню уявлень про навколишню дійсність, розвитку уваги, пам'яті, спостережливості, мислення й мови. В іграх діти вчаться порівнювати предмети за розміром, формою і кольором, знайомляться з властивостями матеріалів, з яких вони зроблені. Ігри впливають на фізичний розвиток дітей. Під час гри задовольняється потреба дітей в рухах, які стають точними і впевненими.
В процесі гри розвиваються моральні якості дитини: чесність, рішучість, сміливість, доброзичливість. Вони сприяють формуванню у дітей навичок спілкування, так як більшість ігор носить колективний характер.
Слід використовувати ігрову діяльність для виховання дбайливого ставлення до іграшок і ігровому матеріалу, розвитку початкових трудових навичок.
Формування ігрової діяльності в дошкільному віці передбачає її організацію вихователем. Причому, чим менше діти, тим більше в їхніх іграх має бути участі з боку дорослих.
Гра має великий вплив на розвиток мови дітей. Дітей слід постійно спонукати до спілкування один з одним і коментування своїх дій - це сприяє закріпленню навичок користування ініціативної промовою, вдосконалення розмовної мови, збагаченню словника, формування граматичної будови мови, і т.д.
Великий вплив на розвиток мови дітей мають ігри - драматизації (інсценування якогось сюжету).
Ігри-хороводи із співом сприяють розвитку виразності мовлення і узгодженості слів з рухами. Вони формують довільне запам'ятовування текстів і рухів.
Однією з перших форм дитячої діяльності є сюжетно - рольова гра. Вона робить позитивний вплив на розвиток мови. В ході її дитина вголос розмовляє з іграшкою, говорить і за себе і за неї, наслідує гудіння автомобіля, голосам тварин і т.д.
В процесі гри дорослим бажано багато розмовляти, щоб у дітей виникла потреба в мовному спілкуванні, особливо це важливо для дітей, які не розмовляють.
Поряд з сюжетно - рольовими іграми в дошкільному віці активно розвиваються ігри з правилами. В іграх з правилами діти вчаться організовувати свою поведінку відповідно до правил, в результаті чого у них формуються такі особистісні якості, як витримка, дисциплінованість, цілеспрямованість, уміння регулювати свої бажання відповідно до поставлених завдань.
Дидактична гра - знахідка дошкільної педагогіки. Для дидактичної гри характерна наявність навчальної мети. Нею керується дорослий, створюючи ту чи іншу гру, але переводить її в цікавій для дітей формі. Дитину ж привертає в грі не навчальна задача, яка в ній закладена, а можливість проявити активність, виконати ігрові дії, домогтися результату, виграти.
В системі виховання в дитячому садку рухливим іграм відводиться велике місце. У рухливих іграх у дітей розвиваються і удосконалюються основні рухи, формуються такі якості як сміливість, організованість, винахідливість, наполегливість, вольові якості (правила - "бігти тільки після сигналу", "кидати м'яч з певної відстані", "бігти до умовного місця", "стрибати тільки на одній або двох ногах", і т.д.). В іграх з м'ячами, скакалками, обручами діти закріплюють поняття вгору, вниз, високо, близько, далеко.
Одним з важливих умов успішності навчання в ході рухливих ігор є зацікавленість в них самих дітей. Тому ігри повинні проводитися жваво, емоційно, невимушено.
Оскільки провідним видом діяльності в дитячому віці є гра, то, використовуючи її різноманітні види, можна ефективно впливати на формування всіх сторін соціальної активності дітей.